Кейс для батьків

Порушення

Причини

Ознаки, характеристики

Рекомендації  щодо роботи

Дитина погано навчається

Хронічна неуспішність

Якщо батьки або учитель повідомляють, що дитина не встигає практично з усіх предметів, то в обстеженні майже завжди виявляються прояви хронічної неуспішності. Незначні винятки становлять випадки розумової відсталості, особливо глибокої затримки у психічному розвитку, інфантилізму або різкого зниження мотивації, що призводить до малої значущості для дитини нега­тивних оцінок. Іноді психологічний синдром хронічної неуспішності є єдиною причиною неуспішності, але найчастіше він поєднується з іншими відхиленнями: порушенням здатності до навчання, астенією, неяскраво вираженим зниженням навчальної мотивації. Більш локальним порушенням, яке викликає прояви, подібні до хронічної неуспішності, є шкільна тривожність.

Корекція пізнавальних психічних процесів.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Профілактика шкільної тривожності.

Під час роботи доцільно:

• формулювати установку на виконання певного обсягу навчальних завдань;
• вимагати виконання необхідного обсягу навчальних завдань;
• сприяти бажанню дитини подолати лінощі, розвивати в неї мотивацію до навчання.

Втеча від діяльності

Рідко призводить до особливо глибокої неуспішності, однак і цей психологічний синдром знижує досягнення в навчанні. Іноді цей синдром можна запідозрити вже виходячи з характеру скарги, коли підкреслю­ється не стільки низька успішність, як пасивність дитини.

Вербалізм

Одна з частих причин вираженої нерівномірності досягнень дити­ни. Як правило, діти з вербалізмом добре читають, уміють розгорнуто й «гладко» відповідати на запитання, але з предметами, які вимагають більш високого рівня інтелектуального розвитку, у них виникають проблеми. Найчастіше ці проблеми стосуються математики, причому насамперед - розв'язування задач, тоді як при­клади, спрямовані на формальне виконання арифметичних дій, не викликають труднощів.

Відсутність навчально-пізнавальних мотивів.

Ця причина неуспішності рідко трапляється на початку шкільного навчання. Однак уже на другому році навчання мотивація знижується у багатьох дітей. Звісно, винні в цьому не діти, а дорослі, які створюють навколо навчання атмосферу примусовості та безрадіс­ності. Загальне зниження мотивації буває значно рідше, ніж локальне зниження саме навчальних мотивів.

Астенія.

При астенії батьки й учителі зазвичай відзначають порівняне зни­ження успішності, помічене нещодавно. До цього успішність була непоганою. Учителі повідомляють також, що на перших (ранкових) уроках дитина працює краще, ніж на останніх, на початку уроку - краще, ніж наприкінці. Як правило, існують прямі вказівки на підвищену втомлюваність.

Дитина лінується, пасивна

Завищені вимоги.

Нерідко батьки й учителі вважають лінивою дитину, яка цілком нормально вчиться, але справді не докладає особливих зусиль і тому не повністю реалізує свої можливості в навчанні. Однак при цьому в неї може бути якесь власне захоплення: наприклад, вона любить грати в футбол. Тоді цілком природно, що навчанню дитина приділяє лише стільки часу, скільки необхідно для того, щоб триматися на середньому рівні, навіть якщо її здібності дозволяють досягти значно більшого. Будь-які претензії до такої дитини недоречні. Вона, як і будь-яка людина, має право на вибір власних захоплень.

Допомогти дитині набути впевненості.

Спиратися на сферу її інтересів.

Врахувати, що дитина може боятися пестощів, лагідного ставлення.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Зниження навчально-пізна-вальних мотивів

Ця проблема обговорювалася в попередньому підрозділі. Вона часто стоїть як за скаргами на низьку успішність, так і за скаргами на лінощі.

Уповільненість темпу діяльності

У цих випадках дитина працює абсолютно сумлінно й цілеспрямовано, але так повільно, що оточенню здається, ніби їй лінь поворухнутися, зробити будь-яке зусилля. Насправді уповільненість темпу діяль­ності має фізіологічну природу (уповільнений перебіг нервових процесів) і в жодному разі не може розглядатися як лінощі.

Астенічність, знижена енергетика

Дають класичну картину лінощів: дитина любить довго валятися в ліжку, годинами нічого не робить (оскільки у неї немає сил щось робити). Дорослим здається, що дитина не могла втомитися від такого незначного зусилля, а виявляється, що могла.

Невпевненість у собі, тривожність

Також може проявлятися як «лінь»: дити­на не пише фразу, оскільки абсолютно не впевнена в тому, що і як треба писати. Вона починає уникати будь-якої дії, якщо не впевнена, що виконає її правильно, а такої впевненості тривожна людина не має майже ніколи.

Порушення сто-сунків з учителем, невміння звертатись до дорослого

Ще одна часта причина уникання шкіль­них справ, яку дорослі сприймають як «лінь». Дитина не хоче ходити до школи, виконувати домашні завдання, не цікавиться нічим, що хоча б віддалено нагадує школу.

Власне лінь

Тобто гедонізм, коли дитина робить тільки те, що їй приємно, й ухиляється від усього іншого, трапляється досить рідко. Коли вона все ж таки спостерігається, то можна з великою мірою упевненості припустити, що її першо­причиною є звичайна розпещеність.

Дитина неуважна

Несформованість функції уваги

Не тільки не єдина, а й аж ніяк не най­частіша причина скарг на неуважність. Якщо вона справді має місце, то слід з'ясувати, чи немає в дитини ознак органічного ураження мозку, що є найбільш поширеним підґрунтям первинних порушень уваги. За наявності таких ознак бажана консультація невропатолога.

З’ясувати, чи немає у дитини органічного ураження мозку.

Обстежити у невропатолога.

Вчити планувати власні дії.

Розвивати мотиваційно-цільову структуру.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Несформованість організації дій

Одна з найчастіших проблем, прихована за скаргою на неуважність. Суть її в тому, що дитина не володіє ефективними при­йомами самоорганізації, кажучи простіше, - не вміє працювати. При цьому власне функція уваги може бути повністю збережена, у завданнях, виконання яких не вимагає складної організації та планування дій, «неуважність» дитини не вияв­ляється.

Втеча від діяльності

За якої дитина занурена в себе, у свої фантазії та мрії, так само справляє враження неуважності. При цьому дитина відволікається і стає незосередженою, коли діяльність для неї нудна, але прекрасно зосереджується та стає особливо уважною, коли завдання цікаве. Завдання, запропоновані консуль­тантом на обстеженні, як правило, нові, цікаві й привабливі для молодших школярів. І нерідко учитель або батьки, що скаржилися на дитячу неуважність, незібраність, відзначають, що «зараз, із вами вона була напрочуд зібрана та уважна; зазвичай такого не буває». Подібна вибірковість уваги вказує на мотиваційні причини її відключення у певних сферах життя.

Зниження навчальної мотивації

У цьому випадку «відключення» уваги від­бувається за тим самим механізмом, що й у випадку втечі від діяльності, з тією різницею, що воно зазвичай переключається не на фантазії, а на який-небудь зовнішній чинник.

Тривога, сором’язливість, вразливість

Тривога, сором’язливість, вразливість.

Особливості нервової системи.

Особливості виховання в сім’ї.

Низька самооцінка.

Що руйнує будь-яку діяльність, особливо згубна саме для уваги. До виражених порушень уваги може призводити як «чиста» тривога (моносимптомом), так і тривога, що входить у більш складний симптомокомплекс (наприклад, при хронічній неуспішності).

Гіперактивність

Гіперактивність.

Ушкодження головного мозку, що спричинено ускладненням вагітності та пологів, виснажливими соматичними хворобами, фізичними та психічними травмами

(Рухове розгальмування) неминуче порушує функцію уваги. Ці порушення є дуже стійкими й поширюються на найрізноманітніші види діяльності.

Зменшити робоче навантаження дитини.

Використовувати фізкультхвилинки.

Бути артистичним, експресивним педагогом.

Знизити вимоги до охайності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.

Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції.

Використовувати гнучку систему заохочень та покарань.

Заохочувати дитину одразу ж, не відкладаючи це на майбутнє.

Залишатися спокійним.

Інтелектуалізм

Часто призводить до побутової неуважності: дитина забуває в школі портфель, дорогою додому губить ключ і т. ін. Насправді це не порушення уваги, а прояв високої вибірковості пам'яті: дитина зосереджена на вирішенні інтелектуальних завдань і щиро забуває про «дрібниці життя».

Дитина некерована

Помилка дорослих

Які не вміють оцінювати вікові особливості дітей; вони приймають бажане за норму, а реальність - за відхилення. Йдеться про випадки, коли дитина слухняна та керована такою ж мірою, що й більшість її однолітків, але батькам це здається недостатнім. Наприклад, батько стурбований «некеровані­стю» свого семирічного сина: «Його неможливо привчити щодня без нагадувань чистити зуби, самостійно заправляти ліжко, стежити за чистотою взуття. Дово­диться щоразу нагадувати. Він некерований!» Такі помилки майже ніколи не трапляються в учителів, які мають достатній досвід спостереження за дітьми, але вони дуже часті у батьків. Вони характерні для батьків з епілептичними проявами, що самі надміру пунктуальні й очікують того самого від дитини.

Консультування батьків щодо вікових особливостей дитини.

Пояснення дитині моральних норм та правил поведінки.

Тренінгові заняття щодо соціалізації дитини.

Підвищена енергетика

Це варіант нормального розвитку, що не потребує корекції, хоча скарга батьків (або вчителя) цілком адекватна: дитина насправді важко керована. Коли дитина самостійно ставить собі цілі і, твердо знаючи, чого вона хоче, вміє добитися свого, то дорослим насправді важко. Однак у плані прогнозу потужна активність при високому рівні цілеспрямованості по­ведінки - це сприятливий варіант розвитку (щоправда, якщо дитину не зацюкають за надмірну самостійність і схильність до ризикованих експериментів).

Гіперактивність

Рухова розгальмованість) також часто викликає скарги на некерованість дитини. Цей діагноз слід чітко відрізняти від діагнозу «підвищена енергетика». Для дитини з гіперактивністю характерна недостатня цілеспрямо­ваність поведінки, тоді як за підвищеної енергетики цілеспрямованість, навпаки, підвищена порівняно зі звичайним рівнем. На відміну від підвищеної енергетики, гіперактивність - це, безумовно, відхилення в розвитку й потребує корекції (на жаль, можливості в цьому плані дуже обмежені).

Негативне самоподання

Психологічний синдром, основним проявом якого є саме некерованість, причому навмисна. Вона слугує дитині засобом для привер­нення до себе уваги з боку дорослих, якщо не може щось отримати в інший спосіб.

Соціальна дезорієнтація

Інший психологічний синдром, центральним про­явом якого є некерованість. Однак соціальна дезорієнтація призводить до неке­рованості не через свідоме прагнення дитини порушувати правила, а тому, що вона їх не розуміє.

Розпещеність

Яка не є психологічним відхиленням, також часто призводить до некерованості. Вона притаманна дитині, яку постійно оточують багато надто турботливих дорослих (бабусі, дідусі та ін.). Розпещеність часто виникає й у дитини з неповної сім'ї, якій надмірно уваги приділяє мати.

Дитині важко спілкуватися

Інтелектуалізм

(Переважання інтелектуальних процесів над образними та емоційними) зазвичай дає картину повністю збереженого спілкування з дорос­лими. Водночас у сфері взаємин із дітьми часто спостерігаються не дуже виражені порушення, які не сильно травмують дитину. Але вчителів та батьків непокоїть те, що дитина весь час сама, не вписується у клас, не може знайти собі друзів. Насправді, якщо в дитини є хоча б один справжній друг, то прогноз цілком спри­ятливий. Дітям (та й дорослим) із вираженим інтелектуалізмом не притаманна схильність до широкого кола спілкування. Близькі стійкі взаємини з одним-двома друзями практично насичують їхню потребу в спілкуванні. Якщо ж така дитина взагалі не знаходить собі друзів серед однолітків (що у молодшому шкільному віці цілком імовірно), то така ситуація ізоляції для неї ненормальна, навіть коли сама дитина слабо це відчуває.

Консультування батьків.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Корекційна робота щодо вироблення навичок спілкування.

Вербалізм,соціальна дезорієнтація

Невміння контактувати з однолітками, часто призводять до конфліктів, а іноді дають зовнішню картину агресивності. Подібний результат особливо ймовірний за високої спрямованості на спілкування. За меншої спрямованості на спілкування дитина, яка не володіє відповідними навичками, просто пасивна.

Втеча від діяльності

Гальмує всі види зовнішньої активності дитини, зокрема й активності, спрямованої на спілкування з однолітками. До подібної ситуації при­зводить і сімейна ізоляція. Це може спричинити серйозні особистісні проблеми наприкінці молодшого шкільного віку, а особливо в підлітковому віці, коли потреба у спілкуванні з однолітками посилюється й стає домінуючою.

Аутизація

(Зокрема при шизоїдній акцентуації) являє собою зниження по­треби у спілкуванні як такої. Аутизація, що рано виникла, згодом іноді змінюється на нормальну чи навіть підвищену потребу в спілкуванні, яка розвивається на тлі відсутності навичок у спілкуванні. Це ризикований варіант розвитку, який у підлітковому віці може призвести до девіантної поведінки.

Претензії на лідерство

За відсутності реальних лідерських якостей - причина, що часто призводить до високої конфліктності у взаєминах дитини з однолітками. Намагання керувати іншими дітьми, які не бажають підпорядковуватися непрошеному «командирові», призводить до сутичок і обопільних образ. У результаті неприйнятий лідер може опинитися в повній ізоляції.

Висока конфліктність

(Часта, зокрема при гіпертимному та при епілептоїдному складі особистості), агресивність - очевидні причини порушень у спілкуванні. При психологічному обстеженні важливо встановити, є ці порушення первинними чи вторинними наслідками якихось інших відхилень у психічному розвитку.

Інтелектуальні порушення

які призводять до неадекватної поведінки щодо однолітків, іноді (за умов хорошої компенсаторної роботи у сфері навчальних навичок) у спілкуванні проявляються навіть раніше, ніж у навчанні. Ця причина порушень у спілкуванні часто залишається поза увагою не тільки вчителів та батьків, але й психологів.

Запальність, гарячковість дитини

Реакція дитини на деякі події, що відбуваються  з дитиною.

Реакція на неувагу або негаразди вдома

Відволікти дитину.

 Залишити її саму.

Спонукати дітей висловити свої почуття.

При цьому тон дорослих має бути спокійним, урівноваженим, стриманим.

Коли напад мине, необхідний спокій, особливо якщо дитина сама налякана своїми емоціями.

Порушення

Причини

Ознаки, характеристики

Рекомендації  щодо роботи

Дитина погано навчається

Хронічна неуспішність

Якщо батьки або учитель повідомляють, що дитина не встигає практично з усіх предметів, то в обстеженні майже завжди виявляються прояви хронічної неуспішності. Незначні винятки становлять випадки розумової відсталості, особливо глибокої затримки у психічному розвитку, інфантилізму або різкого зниження мотивації, що призводить до малої значущості для дитини нега­тивних оцінок. Іноді психологічний синдром хронічної неуспішності є єдиною причиною неуспішності, але найчастіше він поєднується з іншими відхиленнями: порушенням здатності до навчання, астенією, неяскраво вираженим зниженням навчальної мотивації. Більш локальним порушенням, яке викликає прояви, подібні до хронічної неуспішності, є шкільна тривожність.

Корекція пізнавальних психічних процесів.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Профілактика шкільної тривожності.

Під час роботи доцільно:

• формулювати установку на виконання певного обсягу навчальних завдань;
• вимагати виконання необхідного обсягу навчальних завдань;
• сприяти бажанню дитини подолати лінощі, розвивати в неї мотивацію до навчання.

Втеча від діяльності

Рідко призводить до особливо глибокої неуспішності, однак і цей психологічний синдром знижує досягнення в навчанні. Іноді цей синдром можна запідозрити вже виходячи з характеру скарги, коли підкреслю­ється не стільки низька успішність, як пасивність дитини.

Вербалізм

Одна з частих причин вираженої нерівномірності досягнень дити­ни. Як правило, діти з вербалізмом добре читають, уміють розгорнуто й «гладко» відповідати на запитання, але з предметами, які вимагають більш високого рівня інтелектуального розвитку, у них виникають проблеми. Найчастіше ці проблеми стосуються математики, причому насамперед - розв'язування задач, тоді як при­клади, спрямовані на формальне виконання арифметичних дій, не викликають труднощів.

Відсутність навчально-пізнавальних мотивів.

Ця причина неуспішності рідко трапляється на початку шкільного навчання. Однак уже на другому році навчання мотивація знижується у багатьох дітей. Звісно, винні в цьому не діти, а дорослі, які створюють навколо навчання атмосферу примусовості та безрадіс­ності. Загальне зниження мотивації буває значно рідше, ніж локальне зниження саме навчальних мотивів.

Астенія.

При астенії батьки й учителі зазвичай відзначають порівняне зни­ження успішності, помічене нещодавно. До цього успішність була непоганою. Учителі повідомляють також, що на перших (ранкових) уроках дитина працює краще, ніж на останніх, на початку уроку - краще, ніж наприкінці. Як правило, існують прямі вказівки на підвищену втомлюваність.

Дитина лінується, пасивна

Завищені вимоги.

Нерідко батьки й учителі вважають лінивою дитину, яка цілком нормально вчиться, але справді не докладає особливих зусиль і тому не повністю реалізує свої можливості в навчанні. Однак при цьому в неї може бути якесь власне захоплення: наприклад, вона любить грати в футбол. Тоді цілком природно, що навчанню дитина приділяє лише стільки часу, скільки необхідно для того, щоб триматися на середньому рівні, навіть якщо її здібності дозволяють досягти значно більшого. Будь-які претензії до такої дитини недоречні. Вона, як і будь-яка людина, має право на вибір власних захоплень.

Допомогти дитині набути впевненості.

Спиратися на сферу її інтересів.

Врахувати, що дитина може боятися пестощів, лагідного ставлення.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Зниження навчально-пізна-вальних мотивів

Ця проблема обговорювалася в попередньому підрозділі. Вона часто стоїть як за скаргами на низьку успішність, так і за скаргами на лінощі.

Уповільненість темпу діяльності

У цих випадках дитина працює абсолютно сумлінно й цілеспрямовано, але так повільно, що оточенню здається, ніби їй лінь поворухнутися, зробити будь-яке зусилля. Насправді уповільненість темпу діяль­ності має фізіологічну природу (уповільнений перебіг нервових процесів) і в жодному разі не може розглядатися як лінощі.

Астенічність, знижена енергетика

Дають класичну картину лінощів: дитина любить довго валятися в ліжку, годинами нічого не робить (оскільки у неї немає сил щось робити). Дорослим здається, що дитина не могла втомитися від такого незначного зусилля, а виявляється, що могла.

Невпевненість у собі, тривожність

Також може проявлятися як «лінь»: дити­на не пише фразу, оскільки абсолютно не впевнена в тому, що і як треба писати. Вона починає уникати будь-якої дії, якщо не впевнена, що виконає її правильно, а такої впевненості тривожна людина не має майже ніколи.

Порушення сто-сунків з учителем, невміння звертатись до дорослого

Ще одна часта причина уникання шкіль­них справ, яку дорослі сприймають як «лінь». Дитина не хоче ходити до школи, виконувати домашні завдання, не цікавиться нічим, що хоча б віддалено нагадує школу.

Власне лінь

Тобто гедонізм, коли дитина робить тільки те, що їй приємно, й ухиляється від усього іншого, трапляється досить рідко. Коли вона все ж таки спостерігається, то можна з великою мірою упевненості припустити, що її першо­причиною є звичайна розпещеність.

Дитина неуважна

Несформованість функції уваги

Не тільки не єдина, а й аж ніяк не най­частіша причина скарг на неуважність. Якщо вона справді має місце, то слід з'ясувати, чи немає в дитини ознак органічного ураження мозку, що є найбільш поширеним підґрунтям первинних порушень уваги. За наявності таких ознак бажана консультація невропатолога.

З’ясувати, чи немає у дитини органічного ураження мозку.

Обстежити у невропатолога.

Вчити планувати власні дії.

Розвивати мотиваційно-цільову структуру.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Несформованість організації дій

Одна з найчастіших проблем, прихована за скаргою на неуважність. Суть її в тому, що дитина не володіє ефективними при­йомами самоорганізації, кажучи простіше, - не вміє працювати. При цьому власне функція уваги може бути повністю збережена, у завданнях, виконання яких не вимагає складної організації та планування дій, «неуважність» дитини не вияв­ляється.

Втеча від діяльності

За якої дитина занурена в себе, у свої фантазії та мрії, так само справляє враження неуважності. При цьому дитина відволікається і стає незосередженою, коли діяльність для неї нудна, але прекрасно зосереджується та стає особливо уважною, коли завдання цікаве. Завдання, запропоновані консуль­тантом на обстеженні, як правило, нові, цікаві й привабливі для молодших школярів. І нерідко учитель або батьки, що скаржилися на дитячу неуважність, незібраність, відзначають, що «зараз, із вами вона була напрочуд зібрана та уважна; зазвичай такого не буває». Подібна вибірковість уваги вказує на мотиваційні причини її відключення у певних сферах життя.

Зниження навчальної мотивації

У цьому випадку «відключення» уваги від­бувається за тим самим механізмом, що й у випадку втечі від діяльності, з тією різницею, що воно зазвичай переключається не на фантазії, а на який-небудь зовнішній чинник.

Тривога, сором’язливість, вразливість

Тривога, сором’язливість, вразливість.

Особливості нервової системи.

Особливості виховання в сім’ї.

Низька самооцінка.

Що руйнує будь-яку діяльність, особливо згубна саме для уваги. До виражених порушень уваги може призводити як «чиста» тривога (моносимптомом), так і тривога, що входить у більш складний симптомокомплекс (наприклад, при хронічній неуспішності).

Гіперактивність

Гіперактивність.

Ушкодження головного мозку, що спричинено ускладненням вагітності та пологів, виснажливими соматичними хворобами, фізичними та психічними травмами

(Рухове розгальмування) неминуче порушує функцію уваги. Ці порушення є дуже стійкими й поширюються на найрізноманітніші види діяльності.

Зменшити робоче навантаження дитини.

Використовувати фізкультхвилинки.

Бути артистичним, експресивним педагогом.

Знизити вимоги до охайності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.

Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції.

Використовувати гнучку систему заохочень та покарань.

Заохочувати дитину одразу ж, не відкладаючи це на майбутнє.

Залишатися спокійним.

Інтелектуалізм

Часто призводить до побутової неуважності: дитина забуває в школі портфель, дорогою додому губить ключ і т. ін. Насправді це не порушення уваги, а прояв високої вибірковості пам'яті: дитина зосереджена на вирішенні інтелектуальних завдань і щиро забуває про «дрібниці життя».

Дитина некерована

Помилка дорослих

Які не вміють оцінювати вікові особливості дітей; вони приймають бажане за норму, а реальність - за відхилення. Йдеться про випадки, коли дитина слухняна та керована такою ж мірою, що й більшість її однолітків, але батькам це здається недостатнім. Наприклад, батько стурбований «некеровані­стю» свого семирічного сина: «Його неможливо привчити щодня без нагадувань чистити зуби, самостійно заправляти ліжко, стежити за чистотою взуття. Дово­диться щоразу нагадувати. Він некерований!» Такі помилки майже ніколи не трапляються в учителів, які мають достатній досвід спостереження за дітьми, але вони дуже часті у батьків. Вони характерні для батьків з епілептичними проявами, що самі надміру пунктуальні й очікують того самого від дитини.

Консультування батьків щодо вікових особливостей дитини.

Пояснення дитині моральних норм та правил поведінки.

Тренінгові заняття щодо соціалізації дитини.

Підвищена енергетика

Це варіант нормального розвитку, що не потребує корекції, хоча скарга батьків (або вчителя) цілком адекватна: дитина насправді важко керована. Коли дитина самостійно ставить собі цілі і, твердо знаючи, чого вона хоче, вміє добитися свого, то дорослим насправді важко. Однак у плані прогнозу потужна активність при високому рівні цілеспрямованості по­ведінки - це сприятливий варіант розвитку (щоправда, якщо дитину не зацюкають за надмірну самостійність і схильність до ризикованих експериментів).

Гіперактивність

Рухова розгальмованість) також часто викликає скарги на некерованість дитини. Цей діагноз слід чітко відрізняти від діагнозу «підвищена енергетика». Для дитини з гіперактивністю характерна недостатня цілеспрямо­ваність поведінки, тоді як за підвищеної енергетики цілеспрямованість, навпаки, підвищена порівняно зі звичайним рівнем. На відміну від підвищеної енергетики, гіперактивність - це, безумовно, відхилення в розвитку й потребує корекції (на жаль, можливості в цьому плані дуже обмежені).

Негативне самоподання

Психологічний синдром, основним проявом якого є саме некерованість, причому навмисна. Вона слугує дитині засобом для привер­нення до себе уваги з боку дорослих, якщо не може щось отримати в інший спосіб.

Соціальна дезорієнтація

Інший психологічний синдром, центральним про­явом якого є некерованість. Однак соціальна дезорієнтація призводить до неке­рованості не через свідоме прагнення дитини порушувати правила, а тому, що вона їх не розуміє.

Розпещеність

Яка не є психологічним відхиленням, також часто призводить до некерованості. Вона притаманна дитині, яку постійно оточують багато надто турботливих дорослих (бабусі, дідусі та ін.). Розпещеність часто виникає й у дитини з неповної сім'ї, якій надмірно уваги приділяє мати.

Дитині важко спілкуватися

Інтелектуалізм

(Переважання інтелектуальних процесів над образними та емоційними) зазвичай дає картину повністю збереженого спілкування з дорос­лими. Водночас у сфері взаємин із дітьми часто спостерігаються не дуже виражені порушення, які не сильно травмують дитину. Але вчителів та батьків непокоїть те, що дитина весь час сама, не вписується у клас, не може знайти собі друзів. Насправді, якщо в дитини є хоча б один справжній друг, то прогноз цілком спри­ятливий. Дітям (та й дорослим) із вираженим інтелектуалізмом не притаманна схильність до широкого кола спілкування. Близькі стійкі взаємини з одним-двома друзями практично насичують їхню потребу в спілкуванні. Якщо ж така дитина взагалі не знаходить собі друзів серед однолітків (що у молодшому шкільному віці цілком імовірно), то така ситуація ізоляції для неї ненормальна, навіть коли сама дитина слабо це відчуває.

Консультування батьків.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Корекційна робота щодо вироблення навичок спілкування.

Вербалізм,соціальна дезорієнтація

Невміння контактувати з однолітками, часто призводять до конфліктів, а іноді дають зовнішню картину агресивності. Подібний результат особливо ймовірний за високої спрямованості на спілкування. За меншої спрямованості на спілкування дитина, яка не володіє відповідними навичками, просто пасивна.

Втеча від діяльності

Гальмує всі види зовнішньої активності дитини, зокрема й активності, спрямованої на спілкування з однолітками. До подібної ситуації при­зводить і сімейна ізоляція. Це може спричинити серйозні особистісні проблеми наприкінці молодшого шкільного віку, а особливо в підлітковому віці, коли потреба у спілкуванні з однолітками посилюється й стає домінуючою.

Аутизація

(Зокрема при шизоїдній акцентуації) являє собою зниження по­треби у спілкуванні як такої. Аутизація, що рано виникла, згодом іноді змінюється на нормальну чи навіть підвищену потребу в спілкуванні, яка розвивається на тлі відсутності навичок у спілкуванні. Це ризикований варіант розвитку, який у підлітковому віці може призвести до девіантної поведінки.

Претензії на лідерство

За відсутності реальних лідерських якостей - причина, що часто призводить до високої конфліктності у взаєминах дитини з однолітками. Намагання керувати іншими дітьми, які не бажають підпорядковуватися непрошеному «командирові», призводить до сутичок і обопільних образ. У результаті неприйнятий лідер може опинитися в повній ізоляції.

Висока конфліктність

(Часта, зокрема при гіпертимному та при епілептоїдному складі особистості), агресивність - очевидні причини порушень у спілкуванні. При психологічному обстеженні важливо встановити, є ці порушення первинними чи вторинними наслідками якихось інших відхилень у психічному розвитку.

Інтелектуальні порушення

які призводять до неадекватної поведінки щодо однолітків, іноді (за умов хорошої компенсаторної роботи у сфері навчальних навичок) у спілкуванні проявляються навіть раніше, ніж у навчанні. Ця причина порушень у спілкуванні часто залишається поза увагою не тільки вчителів та батьків, але й психологів.

Запальність, гарячковість дитини

Реакція дитини на деякі події, що відбуваються  з дитиною.

Реакція на неувагу або негаразди вдома

Відволікти дитину.

 Залишити її саму.

Спонукати дітей висловити свої почуття.

При цьому тон дорослих має бути спокійним, урівноваженим, стриманим.

Коли напад мине, необхідний спокій, особливо якщо дитина сама налякана своїми емоціями.

Порушення

Причини

Ознаки, характеристики

Рекомендації  щодо роботи

Дитина погано навчається

Хронічна неуспішність

Якщо батьки або учитель повідомляють, що дитина не встигає практично з усіх предметів, то в обстеженні майже завжди виявляються прояви хронічної неуспішності. Незначні винятки становлять випадки розумової відсталості, особливо глибокої затримки у психічному розвитку, інфантилізму або різкого зниження мотивації, що призводить до малої значущості для дитини нега­тивних оцінок. Іноді психологічний синдром хронічної неуспішності є єдиною причиною неуспішності, але найчастіше він поєднується з іншими відхиленнями: порушенням здатності до навчання, астенією, неяскраво вираженим зниженням навчальної мотивації. Більш локальним порушенням, яке викликає прояви, подібні до хронічної неуспішності, є шкільна тривожність.

Корекція пізнавальних психічних процесів.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Профілактика шкільної тривожності.

Під час роботи доцільно:

• формулювати установку на виконання певного обсягу навчальних завдань;
• вимагати виконання необхідного обсягу навчальних завдань;
• сприяти бажанню дитини подолати лінощі, розвивати в неї мотивацію до навчання.

Втеча від діяльності

Рідко призводить до особливо глибокої неуспішності, однак і цей психологічний синдром знижує досягнення в навчанні. Іноді цей синдром можна запідозрити вже виходячи з характеру скарги, коли підкреслю­ється не стільки низька успішність, як пасивність дитини.

Вербалізм

Одна з частих причин вираженої нерівномірності досягнень дити­ни. Як правило, діти з вербалізмом добре читають, уміють розгорнуто й «гладко» відповідати на запитання, але з предметами, які вимагають більш високого рівня інтелектуального розвитку, у них виникають проблеми. Найчастіше ці проблеми стосуються математики, причому насамперед - розв'язування задач, тоді як при­клади, спрямовані на формальне виконання арифметичних дій, не викликають труднощів.

Відсутність навчально-пізнавальних мотивів.

Ця причина неуспішності рідко трапляється на початку шкільного навчання. Однак уже на другому році навчання мотивація знижується у багатьох дітей. Звісно, винні в цьому не діти, а дорослі, які створюють навколо навчання атмосферу примусовості та безрадіс­ності. Загальне зниження мотивації буває значно рідше, ніж локальне зниження саме навчальних мотивів.

Астенія.

При астенії батьки й учителі зазвичай відзначають порівняне зни­ження успішності, помічене нещодавно. До цього успішність була непоганою. Учителі повідомляють також, що на перших (ранкових) уроках дитина працює краще, ніж на останніх, на початку уроку - краще, ніж наприкінці. Як правило, існують прямі вказівки на підвищену втомлюваність.

Дитина лінується, пасивна

Завищені вимоги.

Нерідко батьки й учителі вважають лінивою дитину, яка цілком нормально вчиться, але справді не докладає особливих зусиль і тому не повністю реалізує свої можливості в навчанні. Однак при цьому в неї може бути якесь власне захоплення: наприклад, вона любить грати в футбол. Тоді цілком природно, що навчанню дитина приділяє лише стільки часу, скільки необхідно для того, щоб триматися на середньому рівні, навіть якщо її здібності дозволяють досягти значно більшого. Будь-які претензії до такої дитини недоречні. Вона, як і будь-яка людина, має право на вибір власних захоплень.

Допомогти дитині набути впевненості.

Спиратися на сферу її інтересів.

Врахувати, що дитина може боятися пестощів, лагідного ставлення.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Зниження навчально-пізна-вальних мотивів

Ця проблема обговорювалася в попередньому підрозділі. Вона часто стоїть як за скаргами на низьку успішність, так і за скаргами на лінощі.

Уповільненість темпу діяльності

У цих випадках дитина працює абсолютно сумлінно й цілеспрямовано, але так повільно, що оточенню здається, ніби їй лінь поворухнутися, зробити будь-яке зусилля. Насправді уповільненість темпу діяль­ності має фізіологічну природу (уповільнений перебіг нервових процесів) і в жодному разі не може розглядатися як лінощі.

Астенічність, знижена енергетика

Дають класичну картину лінощів: дитина любить довго валятися в ліжку, годинами нічого не робить (оскільки у неї немає сил щось робити). Дорослим здається, що дитина не могла втомитися від такого незначного зусилля, а виявляється, що могла.

Невпевненість у собі, тривожність

Також може проявлятися як «лінь»: дити­на не пише фразу, оскільки абсолютно не впевнена в тому, що і як треба писати. Вона починає уникати будь-якої дії, якщо не впевнена, що виконає її правильно, а такої впевненості тривожна людина не має майже ніколи.

Порушення сто-сунків з учителем, невміння звертатись до дорослого

Ще одна часта причина уникання шкіль­них справ, яку дорослі сприймають як «лінь». Дитина не хоче ходити до школи, виконувати домашні завдання, не цікавиться нічим, що хоча б віддалено нагадує школу.

Власне лінь

Тобто гедонізм, коли дитина робить тільки те, що їй приємно, й ухиляється від усього іншого, трапляється досить рідко. Коли вона все ж таки спостерігається, то можна з великою мірою упевненості припустити, що її першо­причиною є звичайна розпещеність.

Дитина неуважна

Несформованість функції уваги

Не тільки не єдина, а й аж ніяк не най­частіша причина скарг на неуважність. Якщо вона справді має місце, то слід з'ясувати, чи немає в дитини ознак органічного ураження мозку, що є найбільш поширеним підґрунтям первинних порушень уваги. За наявності таких ознак бажана консультація невропатолога.

З’ясувати, чи немає у дитини органічного ураження мозку.

Обстежити у невропатолога.

Вчити планувати власні дії.

Розвивати мотиваційно-цільову структуру.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Несформованість організації дій

Одна з найчастіших проблем, прихована за скаргою на неуважність. Суть її в тому, що дитина не володіє ефективними при­йомами самоорганізації, кажучи простіше, - не вміє працювати. При цьому власне функція уваги може бути повністю збережена, у завданнях, виконання яких не вимагає складної організації та планування дій, «неуважність» дитини не вияв­ляється.

Втеча від діяльності

За якої дитина занурена в себе, у свої фантазії та мрії, так само справляє враження неуважності. При цьому дитина відволікається і стає незосередженою, коли діяльність для неї нудна, але прекрасно зосереджується та стає особливо уважною, коли завдання цікаве. Завдання, запропоновані консуль­тантом на обстеженні, як правило, нові, цікаві й привабливі для молодших школярів. І нерідко учитель або батьки, що скаржилися на дитячу неуважність, незібраність, відзначають, що «зараз, із вами вона була напрочуд зібрана та уважна; зазвичай такого не буває». Подібна вибірковість уваги вказує на мотиваційні причини її відключення у певних сферах життя.

Зниження навчальної мотивації

У цьому випадку «відключення» уваги від­бувається за тим самим механізмом, що й у випадку втечі від діяльності, з тією різницею, що воно зазвичай переключається не на фантазії, а на який-небудь зовнішній чинник.

Тривога, сором’язливість, вразливість

Тривога, сором’язливість, вразливість.

Особливості нервової системи.

Особливості виховання в сім’ї.

Низька самооцінка.

Що руйнує будь-яку діяльність, особливо згубна саме для уваги. До виражених порушень уваги може призводити як «чиста» тривога (моносимптомом), так і тривога, що входить у більш складний симптомокомплекс (наприклад, при хронічній неуспішності).

Гіперактивність

Гіперактивність.

Ушкодження головного мозку, що спричинено ускладненням вагітності та пологів, виснажливими соматичними хворобами, фізичними та психічними травмами

(Рухове розгальмування) неминуче порушує функцію уваги. Ці порушення є дуже стійкими й поширюються на найрізноманітніші види діяльності.

Зменшити робоче навантаження дитини.

Використовувати фізкультхвилинки.

Бути артистичним, експресивним педагогом.

Знизити вимоги до охайності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.

Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції.

Використовувати гнучку систему заохочень та покарань.

Заохочувати дитину одразу ж, не відкладаючи це на майбутнє.

Залишатися спокійним.

Інтелектуалізм

Часто призводить до побутової неуважності: дитина забуває в школі портфель, дорогою додому губить ключ і т. ін. Насправді це не порушення уваги, а прояв високої вибірковості пам'яті: дитина зосереджена на вирішенні інтелектуальних завдань і щиро забуває про «дрібниці життя».

Дитина некерована

Помилка дорослих

Які не вміють оцінювати вікові особливості дітей; вони приймають бажане за норму, а реальність - за відхилення. Йдеться про випадки, коли дитина слухняна та керована такою ж мірою, що й більшість її однолітків, але батькам це здається недостатнім. Наприклад, батько стурбований «некеровані­стю» свого семирічного сина: «Його неможливо привчити щодня без нагадувань чистити зуби, самостійно заправляти ліжко, стежити за чистотою взуття. Дово­диться щоразу нагадувати. Він некерований!» Такі помилки майже ніколи не трапляються в учителів, які мають достатній досвід спостереження за дітьми, але вони дуже часті у батьків. Вони характерні для батьків з епілептичними проявами, що самі надміру пунктуальні й очікують того самого від дитини.

Консультування батьків щодо вікових особливостей дитини.

Пояснення дитині моральних норм та правил поведінки.

Тренінгові заняття щодо соціалізації дитини.

Підвищена енергетика

Це варіант нормального розвитку, що не потребує корекції, хоча скарга батьків (або вчителя) цілком адекватна: дитина насправді важко керована. Коли дитина самостійно ставить собі цілі і, твердо знаючи, чого вона хоче, вміє добитися свого, то дорослим насправді важко. Однак у плані прогнозу потужна активність при високому рівні цілеспрямованості по­ведінки - це сприятливий варіант розвитку (щоправда, якщо дитину не зацюкають за надмірну самостійність і схильність до ризикованих експериментів).

Гіперактивність

Рухова розгальмованість) також часто викликає скарги на некерованість дитини. Цей діагноз слід чітко відрізняти від діагнозу «підвищена енергетика». Для дитини з гіперактивністю характерна недостатня цілеспрямо­ваність поведінки, тоді як за підвищеної енергетики цілеспрямованість, навпаки, підвищена порівняно зі звичайним рівнем. На відміну від підвищеної енергетики, гіперактивність - це, безумовно, відхилення в розвитку й потребує корекції (на жаль, можливості в цьому плані дуже обмежені).

Негативне самоподання

Психологічний синдром, основним проявом якого є саме некерованість, причому навмисна. Вона слугує дитині засобом для привер­нення до себе уваги з боку дорослих, якщо не може щось отримати в інший спосіб.

Соціальна дезорієнтація

Інший психологічний синдром, центральним про­явом якого є некерованість. Однак соціальна дезорієнтація призводить до неке­рованості не через свідоме прагнення дитини порушувати правила, а тому, що вона їх не розуміє.

Розпещеність

Яка не є психологічним відхиленням, також часто призводить до некерованості. Вона притаманна дитині, яку постійно оточують багато надто турботливих дорослих (бабусі, дідусі та ін.). Розпещеність часто виникає й у дитини з неповної сім'ї, якій надмірно уваги приділяє мати.

Дитині важко спілкуватися

Інтелектуалізм

(Переважання інтелектуальних процесів над образними та емоційними) зазвичай дає картину повністю збереженого спілкування з дорос­лими. Водночас у сфері взаємин із дітьми часто спостерігаються не дуже виражені порушення, які не сильно травмують дитину. Але вчителів та батьків непокоїть те, що дитина весь час сама, не вписується у клас, не може знайти собі друзів. Насправді, якщо в дитини є хоча б один справжній друг, то прогноз цілком спри­ятливий. Дітям (та й дорослим) із вираженим інтелектуалізмом не притаманна схильність до широкого кола спілкування. Близькі стійкі взаємини з одним-двома друзями практично насичують їхню потребу в спілкуванні. Якщо ж така дитина взагалі не знаходить собі друзів серед однолітків (що у молодшому шкільному віці цілком імовірно), то така ситуація ізоляції для неї ненормальна, навіть коли сама дитина слабо це відчуває.

Консультування батьків.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Корекційна робота щодо вироблення навичок спілкування.

Вербалізм,соціальна дезорієнтація

Невміння контактувати з однолітками, часто призводять до конфліктів, а іноді дають зовнішню картину агресивності. Подібний результат особливо ймовірний за високої спрямованості на спілкування. За меншої спрямованості на спілкування дитина, яка не володіє відповідними навичками, просто пасивна.

Втеча від діяльності

Гальмує всі види зовнішньої активності дитини, зокрема й активності, спрямованої на спілкування з однолітками. До подібної ситуації при­зводить і сімейна ізоляція. Це може спричинити серйозні особистісні проблеми наприкінці молодшого шкільного віку, а особливо в підлітковому віці, коли потреба у спілкуванні з однолітками посилюється й стає домінуючою.

Аутизація

(Зокрема при шизоїдній акцентуації) являє собою зниження по­треби у спілкуванні як такої. Аутизація, що рано виникла, згодом іноді змінюється на нормальну чи навіть підвищену потребу в спілкуванні, яка розвивається на тлі відсутності навичок у спілкуванні. Це ризикований варіант розвитку, який у підлітковому віці може призвести до девіантної поведінки.

Претензії на лідерство

За відсутності реальних лідерських якостей - причина, що часто призводить до високої конфліктності у взаєминах дитини з однолітками. Намагання керувати іншими дітьми, які не бажають підпорядковуватися непрошеному «командирові», призводить до сутичок і обопільних образ. У результаті неприйнятий лідер може опинитися в повній ізоляції.

Висока конфліктність

(Часта, зокрема при гіпертимному та при епілептоїдному складі особистості), агресивність - очевидні причини порушень у спілкуванні. При психологічному обстеженні важливо встановити, є ці порушення первинними чи вторинними наслідками якихось інших відхилень у психічному розвитку.

Інтелектуальні порушення

які призводять до неадекватної поведінки щодо однолітків, іноді (за умов хорошої компенсаторної роботи у сфері навчальних навичок) у спілкуванні проявляються навіть раніше, ніж у навчанні. Ця причина порушень у спілкуванні часто залишається поза увагою не тільки вчителів та батьків, але й психологів.

Запальність, гарячковість дитини

Реакція дитини на деякі події, що відбуваються  з дитиною.

Реакція на неувагу або негаразди вдома

Відволікти дитину.

 Залишити її саму.

Спонукати дітей висловити свої почуття.

При цьому тон дорослих має бути спокійним, урівноваженим, стриманим.

Коли напад мине, необхідний спокій, особливо якщо дитина сама налякана своїми емоціями.

Порушення

Причини

Ознаки, характеристики

Рекомендації  щодо роботи

Дитина погано навчається

Хронічна неуспішність

Якщо батьки або учитель повідомляють, що дитина не встигає практично з усіх предметів, то в обстеженні майже завжди виявляються прояви хронічної неуспішності. Незначні винятки становлять випадки розумової відсталості, особливо глибокої затримки у психічному розвитку, інфантилізму або різкого зниження мотивації, що призводить до малої значущості для дитини нега­тивних оцінок. Іноді психологічний синдром хронічної неуспішності є єдиною причиною неуспішності, але найчастіше він поєднується з іншими відхиленнями: порушенням здатності до навчання, астенією, неяскраво вираженим зниженням навчальної мотивації. Більш локальним порушенням, яке викликає прояви, подібні до хронічної неуспішності, є шкільна тривожність.

Корекція пізнавальних психічних процесів.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Профілактика шкільної тривожності.

Під час роботи доцільно:

• формулювати установку на виконання певного обсягу навчальних завдань;
• вимагати виконання необхідного обсягу навчальних завдань;
• сприяти бажанню дитини подолати лінощі, розвивати в неї мотивацію до навчання.

Втеча від діяльності

Рідко призводить до особливо глибокої неуспішності, однак і цей психологічний синдром знижує досягнення в навчанні. Іноді цей синдром можна запідозрити вже виходячи з характеру скарги, коли підкреслю­ється не стільки низька успішність, як пасивність дитини.

Вербалізм

Одна з частих причин вираженої нерівномірності досягнень дити­ни. Як правило, діти з вербалізмом добре читають, уміють розгорнуто й «гладко» відповідати на запитання, але з предметами, які вимагають більш високого рівня інтелектуального розвитку, у них виникають проблеми. Найчастіше ці проблеми стосуються математики, причому насамперед - розв'язування задач, тоді як при­клади, спрямовані на формальне виконання арифметичних дій, не викликають труднощів.

Відсутність навчально-пізнавальних мотивів.

Ця причина неуспішності рідко трапляється на початку шкільного навчання. Однак уже на другому році навчання мотивація знижується у багатьох дітей. Звісно, винні в цьому не діти, а дорослі, які створюють навколо навчання атмосферу примусовості та безрадіс­ності. Загальне зниження мотивації буває значно рідше, ніж локальне зниження саме навчальних мотивів.

Астенія.

При астенії батьки й учителі зазвичай відзначають порівняне зни­ження успішності, помічене нещодавно. До цього успішність була непоганою. Учителі повідомляють також, що на перших (ранкових) уроках дитина працює краще, ніж на останніх, на початку уроку - краще, ніж наприкінці. Як правило, існують прямі вказівки на підвищену втомлюваність.

Дитина лінується, пасивна

Завищені вимоги.

Нерідко батьки й учителі вважають лінивою дитину, яка цілком нормально вчиться, але справді не докладає особливих зусиль і тому не повністю реалізує свої можливості в навчанні. Однак при цьому в неї може бути якесь власне захоплення: наприклад, вона любить грати в футбол. Тоді цілком природно, що навчанню дитина приділяє лише стільки часу, скільки необхідно для того, щоб триматися на середньому рівні, навіть якщо її здібності дозволяють досягти значно більшого. Будь-які претензії до такої дитини недоречні. Вона, як і будь-яка людина, має право на вибір власних захоплень.

Допомогти дитині набути впевненості.

Спиратися на сферу її інтересів.

Врахувати, що дитина може боятися пестощів, лагідного ставлення.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Зниження навчально-пізна-вальних мотивів

Ця проблема обговорювалася в попередньому підрозділі. Вона часто стоїть як за скаргами на низьку успішність, так і за скаргами на лінощі.

Уповільненість темпу діяльності

У цих випадках дитина працює абсолютно сумлінно й цілеспрямовано, але так повільно, що оточенню здається, ніби їй лінь поворухнутися, зробити будь-яке зусилля. Насправді уповільненість темпу діяль­ності має фізіологічну природу (уповільнений перебіг нервових процесів) і в жодному разі не може розглядатися як лінощі.

Астенічність, знижена енергетика

Дають класичну картину лінощів: дитина любить довго валятися в ліжку, годинами нічого не робить (оскільки у неї немає сил щось робити). Дорослим здається, що дитина не могла втомитися від такого незначного зусилля, а виявляється, що могла.

Невпевненість у собі, тривожність

Також може проявлятися як «лінь»: дити­на не пише фразу, оскільки абсолютно не впевнена в тому, що і як треба писати. Вона починає уникати будь-якої дії, якщо не впевнена, що виконає її правильно, а такої впевненості тривожна людина не має майже ніколи.

Порушення сто-сунків з учителем, невміння звертатись до дорослого

Ще одна часта причина уникання шкіль­них справ, яку дорослі сприймають як «лінь». Дитина не хоче ходити до школи, виконувати домашні завдання, не цікавиться нічим, що хоча б віддалено нагадує школу.

Власне лінь

Тобто гедонізм, коли дитина робить тільки те, що їй приємно, й ухиляється від усього іншого, трапляється досить рідко. Коли вона все ж таки спостерігається, то можна з великою мірою упевненості припустити, що її першо­причиною є звичайна розпещеність.

Дитина неуважна

Несформованість функції уваги

Не тільки не єдина, а й аж ніяк не най­частіша причина скарг на неуважність. Якщо вона справді має місце, то слід з'ясувати, чи немає в дитини ознак органічного ураження мозку, що є найбільш поширеним підґрунтям первинних порушень уваги. За наявності таких ознак бажана консультація невропатолога.

З’ясувати, чи немає у дитини органічного ураження мозку.

Обстежити у невропатолога.

Вчити планувати власні дії.

Розвивати мотиваційно-цільову структуру.

Організовуючи роботу доцільно:

Ÿ давати тільки одне завдання на певний період часу, щоб дитина могла вирішити його;

Ÿ надавати можливість звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів

Ÿпропоновані завдання надавати в письмовій формі;

Ÿдозувати учням виконання великого завдання, пропонувати його у вигляді послідовних частин і періодично контролювати їх виконання , вносячи необхідні корективи;

Ÿзапобігати перевтомі, яка знижує самоконтроль;

Ÿстримано та спокійно аргументувати виставлену оцінку.

Несформованість організації дій

Одна з найчастіших проблем, прихована за скаргою на неуважність. Суть її в тому, що дитина не володіє ефективними при­йомами самоорганізації, кажучи простіше, - не вміє працювати. При цьому власне функція уваги може бути повністю збережена, у завданнях, виконання яких не вимагає складної організації та планування дій, «неуважність» дитини не вияв­ляється.

Втеча від діяльності

За якої дитина занурена в себе, у свої фантазії та мрії, так само справляє враження неуважності. При цьому дитина відволікається і стає незосередженою, коли діяльність для неї нудна, але прекрасно зосереджується та стає особливо уважною, коли завдання цікаве. Завдання, запропоновані консуль­тантом на обстеженні, як правило, нові, цікаві й привабливі для молодших школярів. І нерідко учитель або батьки, що скаржилися на дитячу неуважність, незібраність, відзначають, що «зараз, із вами вона була напрочуд зібрана та уважна; зазвичай такого не буває». Подібна вибірковість уваги вказує на мотиваційні причини її відключення у певних сферах життя.

Зниження навчальної мотивації

У цьому випадку «відключення» уваги від­бувається за тим самим механізмом, що й у випадку втечі від діяльності, з тією різницею, що воно зазвичай переключається не на фантазії, а на який-небудь зовнішній чинник.

Тривога, сором’язливість, вразливість

Тривога, сором’язливість, вразливість.

Особливості нервової системи.

Особливості виховання в сім’ї.

Низька самооцінка.

Що руйнує будь-яку діяльність, особливо згубна саме для уваги. До виражених порушень уваги може призводити як «чиста» тривога (моносимптомом), так і тривога, що входить у більш складний симптомокомплекс (наприклад, при хронічній неуспішності).

Гіперактивність

Гіперактивність.

Ушкодження головного мозку, що спричинено ускладненням вагітності та пологів, виснажливими соматичними хворобами, фізичними та психічними травмами

(Рухове розгальмування) неминуче порушує функцію уваги. Ці порушення є дуже стійкими й поширюються на найрізноманітніші види діяльності.

Зменшити робоче навантаження дитини.

Використовувати фізкультхвилинки.

Бути артистичним, експресивним педагогом.

Знизити вимоги до охайності на початку роботи, щоб сформувати почуття успіху.

Давати короткі, чіткі й конкретні інструкції.

Використовувати гнучку систему заохочень та покарань.

Заохочувати дитину одразу ж, не відкладаючи це на майбутнє.

Залишатися спокійним.

Інтелектуалізм

Часто призводить до побутової неуважності: дитина забуває в школі портфель, дорогою додому губить ключ і т. ін. Насправді це не порушення уваги, а прояв високої вибірковості пам'яті: дитина зосереджена на вирішенні інтелектуальних завдань і щиро забуває про «дрібниці життя».

Дитина некерована

Помилка дорослих

Які не вміють оцінювати вікові особливості дітей; вони приймають бажане за норму, а реальність - за відхилення. Йдеться про випадки, коли дитина слухняна та керована такою ж мірою, що й більшість її однолітків, але батькам це здається недостатнім. Наприклад, батько стурбований «некеровані­стю» свого семирічного сина: «Його неможливо привчити щодня без нагадувань чистити зуби, самостійно заправляти ліжко, стежити за чистотою взуття. Дово­диться щоразу нагадувати. Він некерований!» Такі помилки майже ніколи не трапляються в учителів, які мають достатній досвід спостереження за дітьми, але вони дуже часті у батьків. Вони характерні для батьків з епілептичними проявами, що самі надміру пунктуальні й очікують того самого від дитини.

Консультування батьків щодо вікових особливостей дитини.

Пояснення дитині моральних норм та правил поведінки.

Тренінгові заняття щодо соціалізації дитини.

Підвищена енергетика

Це варіант нормального розвитку, що не потребує корекції, хоча скарга батьків (або вчителя) цілком адекватна: дитина насправді важко керована. Коли дитина самостійно ставить собі цілі і, твердо знаючи, чого вона хоче, вміє добитися свого, то дорослим насправді важко. Однак у плані прогнозу потужна активність при високому рівні цілеспрямованості по­ведінки - це сприятливий варіант розвитку (щоправда, якщо дитину не зацюкають за надмірну самостійність і схильність до ризикованих експериментів).

Гіперактивність

Рухова розгальмованість) також часто викликає скарги на некерованість дитини. Цей діагноз слід чітко відрізняти від діагнозу «підвищена енергетика». Для дитини з гіперактивністю характерна недостатня цілеспрямо­ваність поведінки, тоді як за підвищеної енергетики цілеспрямованість, навпаки, підвищена порівняно зі звичайним рівнем. На відміну від підвищеної енергетики, гіперактивність - це, безумовно, відхилення в розвитку й потребує корекції (на жаль, можливості в цьому плані дуже обмежені).

Негативне самоподання

Психологічний синдром, основним проявом якого є саме некерованість, причому навмисна. Вона слугує дитині засобом для привер­нення до себе уваги з боку дорослих, якщо не може щось отримати в інший спосіб.

Соціальна дезорієнтація

Інший психологічний синдром, центральним про­явом якого є некерованість. Однак соціальна дезорієнтація призводить до неке­рованості не через свідоме прагнення дитини порушувати правила, а тому, що вона їх не розуміє.

Розпещеність

Яка не є психологічним відхиленням, також часто призводить до некерованості. Вона притаманна дитині, яку постійно оточують багато надто турботливих дорослих (бабусі, дідусі та ін.). Розпещеність часто виникає й у дитини з неповної сім'ї, якій надмірно уваги приділяє мати.

Дитині важко спілкуватися

Інтелектуалізм

(Переважання інтелектуальних процесів над образними та емоційними) зазвичай дає картину повністю збереженого спілкування з дорос­лими. Водночас у сфері взаємин із дітьми часто спостерігаються не дуже виражені порушення, які не сильно травмують дитину. Але вчителів та батьків непокоїть те, що дитина весь час сама, не вписується у клас, не може знайти собі друзів. Насправді, якщо в дитини є хоча б один справжній друг, то прогноз цілком спри­ятливий. Дітям (та й дорослим) із вираженим інтелектуалізмом не притаманна схильність до широкого кола спілкування. Близькі стійкі взаємини з одним-двома друзями практично насичують їхню потребу в спілкуванні. Якщо ж така дитина взагалі не знаходить собі друзів серед однолітків (що у молодшому шкільному віці цілком імовірно), то така ситуація ізоляції для неї ненормальна, навіть коли сама дитина слабо це відчуває.

Консультування батьків.

Обстеження у невропатолога(психіатра).

Корекційна робота щодо вироблення навичок спілкування.

Вербалізм,соціальна дезорієнтація

Невміння контактувати з однолітками, часто призводять до конфліктів, а іноді дають зовнішню картину агресивності. Подібний результат особливо ймовірний за високої спрямованості на спілкування. За меншої спрямованості на спілкування дитина, яка не володіє відповідними навичками, просто пасивна.

Втеча від діяльності

Гальмує всі види зовнішньої активності дитини, зокрема й активності, спрямованої на спілкування з однолітками. До подібної ситуації при­зводить і сімейна ізоляція. Це може спричинити серйозні особистісні проблеми наприкінці молодшого шкільного віку, а особливо в підлітковому віці, коли потреба у спілкуванні з однолітками посилюється й стає домінуючою.

Аутизація

(Зокрема при шизоїдній акцентуації) являє собою зниження по­треби у спілкуванні як такої. Аутизація, що рано виникла, згодом іноді змінюється на нормальну чи навіть підвищену потребу в спілкуванні, яка розвивається на тлі відсутності навичок у спілкуванні. Це ризикований варіант розвитку, який у підлітковому віці може призвести до девіантної поведінки.

Претензії на лідерство

За відсутності реальних лідерських якостей - причина, що часто призводить до високої конфліктності у взаєминах дитини з однолітками. Намагання керувати іншими дітьми, які не бажають підпорядковуватися непрошеному «командирові», призводить до сутичок і обопільних образ. У результаті неприйнятий лідер може опинитися в повній ізоляції.

Висока конфліктність

(Часта, зокрема при гіпертимному та при епілептоїдному складі особистості), агресивність - очевидні причини порушень у спілкуванні. При психологічному обстеженні важливо встановити, є ці порушення первинними чи вторинними наслідками якихось інших відхилень у психічному розвитку.

Інтелектуальні порушення

які призводять до неадекватної поведінки щодо однолітків, іноді (за умов хорошої компенсаторної роботи у сфері навчальних навичок) у спілкуванні проявляються навіть раніше, ніж у навчанні. Ця причина порушень у спілкуванні часто залишається поза увагою не тільки вчителів та батьків, але й психологів.

Запальність, гарячковість дитини

Реакція дитини на деякі події, що відбуваються  з дитиною.

Реакція на неувагу або негаразди вдома

Відволікти дитину.

 Залишити її саму.

Спонукати дітей висловити свої почуття.

При цьому тон дорослих має бути спокійним, урівноваженим, стриманим.

Коли напад мине, необхідний спокій, особливо якщо дитина сама налякана своїми емоціями.